The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color

Коростишів у 1918-1919 роках Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 1117
Написав Administrator   
24.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

Коростишів у 1918-1919 роках

Рік 1918-й не приніс Коростишеву довго­очікуваного спокою. Постій­на боротьба за владу між різними партіями і політи­чними угрупованнями в Україні від політичної пе­реходила до збройної, що викликало нестабільність і соціальну напругу в містах і селах. У неділю люди, збираючись біля церкви, зга­дували спокійне, благопо­лучне життя при царю-батюшці. Чоловіки вступали в бурхливі суперечки щодо панської землі, пропонуючи кожен свій план щодо її розподілу. Жінки, перешіп­туючись, обговорювали, як то воно буде, коли до вла­ди прийдуть більшовики і введуть комунію, де все буде спільне, в тому числі й вони.

Детальніше...
 
ДІВЧИНА З КУДРЯВЦЯ Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 634
Написав Administrator   
24.10.2015

ДІВЧИНА З КУДРЯВЦЯ

1917 рік розбурхав тихий, провінційний Коростишів. У квітні населення вийшло на маніфестацію в підтримку ре­волюційних подій у країні. Пі­сля емоційних і запальних ви­ступів ораторів, які закликали громадян підтримати демок­ратію й знищити все староре­жимне, натовп із революцій­ними піснями вирушив до єдиного в містечку пам'ятни­ка імператорові Олександру II і зруйнував його.

Детальніше...
 
Коростишів у 1905-1912 роках Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 855
Написав Administrator   
24.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

Коростишів у 1905-1912 роках

Неспокійними були для Коростишева 1905-1907 роки. 14 лютого 1905-го спалахнув страйк на сірниковій фабриці. З 92 робітників, що працюва­ли тут, до акції протесту приє­днались 30. Учасники страйку вимагали збільшення зарпла­ти і скорочення робочого дня. Але власники підприє­мства відхилили вимоги трудящих. 2 квітня 1905 року група ремісників-кравців майстерні Островського поча­ла вимагати від нього збільше­ння заробітної плати, зменше­ння робочого дня і поліпшен­ня умов праці. У випадку від­мови люди погрожували зруй­нувати майстерню. Поліція на­магалася втихомирити єврей­ську молодь, але та почала стріляти з револьверів, щоп­равда, понад головами. Смі­ливими діями поліцейських були затримані організатори виступу Янкель Шлемов і Янкель-Бенев Морози, інших ро­зігнали. Наступного дня було заарештовано М. М. Рабіновича, Г. Л. Лур'є та Д. Б. Столинського і засуджено до 1 року й 3 місяців ув'язнення.

Детальніше...
 
КОРОСТИШІВ І КОРОСТИШІВЦІ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 717
Написав Administrator   
24.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

КОРОСТИШІВ І КОРОСТИШІВЦІ НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ

Зі сторони Києва по Брест-Литовському шосе до Коростишева під'їжджає екі­паж, запряжений трійкою коней. На пагорбі неподалік від мосту через Тетерів дорогу перегоро­джував шлагбаум, 3 невеличкої сторожки, вифарбуваної біло-чо­рними смугами з боків та яскра­во-зелено зверху, вийшов стате­чний охоронець і, взявши з віз­ника гроші за проїзд, пильно при­дивися до одного з пасажирів.

– Доброго дня, пане Лукомський, – промовив до нього. – Давненько у нас не бували.

– Так, – відповів молодий чоловік, не виходячи з карети. – Нарешті, приїхали.

Детальніше...
 
Він голосував за незалежність України ще у 1918-ім Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 767
Написав Administrator   
24.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

Він голосував за незалежність України ще у 1918-ім

Саватій Іванович Берез­няк народився 18 верес­ня 1884-го в Коростишеві у небагатій селянській сім'ї. 1895 року закінчив однокласну народну школу при Коростишівській учи­тельській семінарії, а в 1904-ім й саму семінарію. З 1902 року молодий семіна­рист стає учасником неле­гальної групи партії соціалістів-революціонерів, а згодом й очолює її.

У 1904-1910 р.р. С. І. Березняк вчителює в ряді шкіл Грузії. В 1911-ім – 1915-ім навчається в Київському ко­мерційному інституті й актив­но працює в Українській сту­дентській громаді, а в 1913-ім обирається голо­вою її правління.

По закінченні навчання в 1915-ім Саватію Івановичу було присвоєно звання кан­дидата економічних наук. В кінці того ж року С. І. Березняка мобілізують в дію­чу армію і направляють на Південно-Західний фронт. У квітні 1917-го від військо­вої громади міста Кремен­ця обирають до складу Ук­раїнської Центральної Ради. Саватій Березняк бере ак­тивну участь в роботі УЦР і Малої ради. Він — учасник трьох Всеукраїнських вій­ськових з'їздів, на другому був обраний головою Всеук­раїнської ради військових депутатів. 11 січня 1918-го на засіданні Малої ради Са­ватій віддав свій голос за прийняття ІV-го Універсалу – про незалежність Украї­ни. На У з'їзді партії соціалістів-революціонерів, до фракції якої він належав в УЦР, С. І. Березняка було обрано членом Центрального Комітету. В 1917-1918 р.р. він активно співпрацював з такими діячами Цент­ральної Ради, як Михайло Грушевський, Симон Пет­люра та ін. У 1918-1920 р.р. Саватій Березняк працю­вав у видавничому това­ристві «Криниця», з 30 чер­вня 1920-го — в Київській філії всеукраїнського видавництва ВУ ЦВК «Всевидат». 19 жовтня 1920 року С. І. Березняка було заареш­товано особливим відділом ВЧК за так званою «спра­вою членів ЦК Української партії соціалістів-революціонерів». Але 23 жовтня 1920 року, завдяки клопо­танням таких впливових на той час в Україні політич­них і громадських діячів, як Є. Григорук, С. Пилипенко, М. Любченко та ін., Саватія звільнили з-під арешту на поруки. Вдруге нашого видатного земляка заарештовують 9 листопада 1920 року і перевозять до Хар­кова. .Тут слідчий у справі пропонує застосувати щодо діячів УЦР (у тому числі й до члена ЦК УПСР С.Березняка) вищу міру покарання. Але до суду він не дожив: 28 січня 1921 року помер у в'язниці. Рідний брат Саватія, Мико­ла, їздив з Коростишева забрати речі померлого. Місце його поховання вка­зано не було.

Після суду в «справі членів ЦК УПСР», який відбувся 22-29 травня 1921-го в. Києві, закордонна де­легація УПСР прийняла спеціальну постанову, в якій пом'янула й Саватія Івановича Березняка.

Детальніше...
 
Нічого іншого, тільки любов до України... Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 467
Написав Administrator   
28.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

«Нічого іншого, тільки любов до України...»


У 1959 році в українсь­кому військовому жур­налі «Вісті братства колишніх вояків української держави», що виходив в Мюнхені, були опубліковані спогади заступника командира першої батареї січових стрільців М. Курака про події 1917-1918 років в Україні. Зокрема, мова йшла і про доб­ровільний перехід до частин січових стрільців, які з 12 лютого 1918 року, перебували в Житомирі, 37 учнів Коростишівської учительської семінарії. Це були молоді хлопці віком 16-18 років з найстаршим поміж них Олександром Пилькевичем, якому на той час ішов 21-й. Олександр мав військове зван­ня і бойовий досвід, бо служив добровольцем в артилерії на фронтах першої світової війни. Саме він зацікавив і привів до лав січових стрільців молодих семінаристів.

Отаман січового війська Коновалець направив добро­вольців до артилерійської ба­тареї сотника Дашкевича. До уваги було взято й те, як пише М. Курак, «що нічого іншого, тільки любов до України, мо­лодечий запал і щирий патріо­тизм, вирвали тих молодих хлопців зі шкільної лави та за­вели в ряди січових стрільців. Ці семінаристи були великими ідеалістами і вони нічим не різнились від тих добровольців зі студентського куреня, які за декілька тижнів перед тим зна­йшли свою смерть на засніже­них полях Крут».

Хлопцям довелося нелегко, адже артилерійська служба потребувала знань, відповідальності, взаєморозу­міння та сили, якої не у всіх се­мінаристів вистачало. Але, заз­начає автор спогадів, «у них у всіх була добра воля й охота, щоби все пізнати, щоби всього навчитись». Тому слабших було призначено до телефонної служ­би, а міцніших - до гарматної і кінної обслуги.

Юнаки набували теоретич­них і практичних навичок без­посередньо в бойовій обста­новці. Перший бій, в якому взя­ли участь коростишівські семінаристи-артилеристи, відбув­ся за залізничну станцію Коростень і пройшов для них успішно місто було взято, а бата­рея не зазнала людських втрат. Гармати, встановлені на залізнич­них платформах, підтримували наступаючих січових стрільців в бою за станцію Сарни, де були захоплені склади зі значною кількістю військових і матеріаль­них запасів.

Після підписання Брестсько­го миру війська УЦР спільно з німецькими та австрійськими ча­стинами розпочали наступ на Київ. У боях під Ірпенем восьмигарматна батарея Дашкевича знову показала хорошу бойову підготовку і допомогла військам С. Петлюри взяти столицю, за що її вітали під час проведення па­раду військових частин на Софіївській площі.

Перебуваючи в Києві, коростишівські семінаристи поряд з по­дальшими військовими заняттями активно проводили культурно-ос­вітню роботу. Артилеристами було організовано бібліотеку, хор, дра­матичний гурток, а згодом і заняття народного "університету, де з допо­відями виступали військові стар­шини та наукові фахівці зі столиці. Часто влаштовувались екскурсії до музеїв та пам'ятних місць Киє­ва, відвідання театру.

Всіх коростишівських семі­наристів було направлено на спеціальні курси, де готували підстаршин та старшин для ук­раїнської армії.

Після того, як у кінці квітня 1918 року за підтримки німець­ких військ було передано владу. П. Скоропадському, січові стрільці відмовились від служби гетьману. Старшина артиле­ристів Дашкевич з трудом пере­конав семінаристів повернутись до Коростишева і продовжити навчання, бо їх знання і праця ще знадобляться Україні. Вони залишили Київ за умови, що на перший поклик повернуться для подальшої боротьби. У війську залишився лише найстарший з-поміж них О. Пилькевич, який до вересня 1918 року служив у складі 1-го Запорізького легко-гарматного полку, а у вересні пе­ребрався до Білої Церкви, де почав формуватись окремий загін січових стрільців.

Про подальшу долю коростишівських семінаристів-артилеристів через відсутність їх прізвищ писати щось конкрет­ніше сьогодні неможливо. Прослідкувати вдалось лише окремі епізоди з життя О. Пилькевича. Зокрема, на початку грудня 1918 року Радомишльський по­вітовий ревком призначив його комендантом Коростишева. Відомо також, що на початку січня 1919-го відбулися його за­ручини з Настею Нацевич.

Зі спогадів К. В. Гелевея ви­пливає, що комендантська сотня дотримувалась позиції нейтра­літету під час боїв коростишівських вільних козаків як з бра­тами Соколовськіми 2-4 січня 1919 року, так і з січовими стрільцями, присланими з Жи­томира 13 лютого того ж року. А ще прізвище Пилькевнча, як завідувача відділу народної осві­ти, згадується в 1920-21 р.р. у документах того періоду. Але стверджувати, що це саме той Олександр - хорунжий артиле­рійської батареї січових стрільців не берусь, адже ні імені, ні ініціалів не зафіксовано.

Зі спогадів студента початку 20-х років О. Т. Казиміра дізнає­мося, що на вищих педагогіч­них курсах (так з 1919 року на­зивалась учительська семінарія) навчались хлопці, які починали ще до переломних подій 1917-1920 р.р. «Були вони фізично розвинені, мали задовільну на­вчальну підготовку, але, як пише Казимір, – політично не освічені, плутались у питаннях радянської національної по­літики». Саме ці хлопці на за­няття разом із книжками бра­ли і зброю, що могла помісти­тись в їх кишенях.

Зі спогадів ми дізнаємось і про арешт відразу більше 20 сту­дентів з відправкою їх до Радо­мишльської тюрми. Намагання з боку директора Ласкіна захис­тити своїх вихованців призве­ли до його звільнення з посади за нібито слабку ідейно-виховну роботу серед курсантів.

Чи були серед заарештованих в 1921 році семінаристи-артилеристи першої батареї січових стрільців, – стверджувати важ­ко, але те, що в стінах Коростишівської учительської семінарії, (як би вона потім не називалась), виховано не одне покоління пат­ріотів України, - беззаперечно.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Всього 1 - 6 з 66